Сьогодні було оголошено переможців нагороди Slow Cheese

Slow Food відзначає скотарів та сироварів, що з повагою ставляться до природи й тварин, від Італії до України й Північної Македонії.

У місті Бра (Італія) щойно розпочався чотирнадцятий фестиваль Cheese — найбільша міжнародна подія, присвячена сирому молоку, натуральним сирам та фермерським молокопродуктам, яку організують Slow Food та місто Бра. На церемонії відкриття були присутні Франческо Лоллобриджида (Francesco Lollobrigida), міністр сільського господарства, продовольчого суверенітету й лісництва, Альберто Чіріо (Alberto Cirio), губернатор регіону П’ємонт, Джанні Фольято (Gianni Fogliato), мер міста Бра, Барбара Наппіні (Barbara Nappini), президентка Slow Food Italy, Карло Петріні (Carlo Petrini), засновник Slow Food.

Цьогорічний фестиваль, що триватиме до понеділка, 18 вересня, об’єднав тваринників, сироварів та ентузіастів із багатьох країн світу під гаслом Смак лугів, що підкреслює важливість необробленого молока від тварин, що випасаються на пасовищах, для екологічно стійких продовольчих систем.

Під час церемонії було оголошено переможців Slow Cheese Awards — нагороди, що цього року вручається ввосьме. Цією нагородою відзначають фермерів та сироварів, які у своїй праці поважають натуральність, традицію та дбають про добробут тварин. Пристрасть та самовіддача, які вони демонструють у виробництві високоякісної продукції, підтримують життя традиційних ремесел та ландшафтів, що становлять нашу культурну спадщину. Це дрібні виробники, які, незважаючи на необхідність важкої праці, ризики й ізоляцію, попри все продовжують свою справу. Переможців було вибрано не лише через їхню відданість створенню натуральних сирів із сирого молока, але й завдяки послідовному справедливому й дружньому до тварин підходу до фермерства.

Цього року переможцями Slow Cheese Awards стали:

Давид Неделковски — Північна Македонія

Давидові трохи більше 30 років, проте вже десять років тому він облишив Скоп’є та перебрався до маленького села Раштак у підніжжя гори Карадаг (Скопска Црна Гора), де разом зі своєю родиною створив ферму «Кози, млеко, планина». Тут Давид розводить альпійських та домашніх балканських кіз і вважає себе «козаком», тобто «вільною людиною». Давид виробляє кілька типів свіжих і витриманих сирів, як твердих, так і напівтвердих. Разом зі своїми сусідами він розпочав кілька важливих проєктів із відновлення біорізноманіття та гір, де вони живуть. Коли Давид та його рідні вирішили перебратися до гір, їхній план передбачав, що вони вироблятимуть молоко й сир та повертатимуться в місто, однак життя на природі полонило їхні серця. «Я все рідше буваю в Скоп’є, мені подобається жити тут, разом із моєю родиною та моїми тваринами». Заглядаючи в майбутнє, він визнає, що має надто багато планів! Перш за все, він прагне привернути увагу до важливості продуктів із сирого молока й добробуту тварин або до проблеми стосунків між фермерами та ветеринарами.  Однак його головним пріоритетом є, як він каже, «щастя його кіз».

Тетяна Страмнова — Україна

На початку своєї кар’єри Тетяна Страмнова працювала дизайнеркою інтер’єрів у Донецьку, а свою першу ферму створила, коли народилася її перша дитина. Тоді вона вирощувала перепілок. Коли в регіон вторглися росіяни, Тетяна зі своєю сім’єю була змушена покинути дім та зрештою опинилася в Музиківці, що в Херсонській області. Там вони спробували відновити свою справу з птахівництва, але зазнали невдачі. «Насправді саме мої діти обрали Музиківку, вони з першого погляду відчули, що це наш дім». Зрештою Тетяна вирішила зробити щось нове: вона завела кіз, навчилася робити сири, створила ферму «Коза Альматея», названу на честь її першої кози, та почала проводити екскурсії для дітей з інвалідністю, одночасно працюючи над захистом місцевої породи кіз — української коротковухої. Напередодні повномасштабного вторгнення селищна рада виділила їй ділянку для будівництва сироварні. Жінка мала б шукати гроші на приміщення й обладнання. Натомість усі ці місяці вона намагалася вберегти від росіян те, що встигла створити. А після деокупації Музиківки вкотре починає все майже наново. «Мої діти мають розлад аутистичного спектру, і наші вчителі звернули мою увагу на те, що їхній стан сильно покращився відтоді, як у родини зʼявилися кози, діти стали більше впевненими й радісними. Тому я вирішила почати організовувати заходи й розробила метод навчання дітей з аутизмом». Усе це — намагаючись чинити опір і захищати свою землю й своє життя від постійних нападів, живучи в постійному стресі й страху. «Моя головна мотивація — діти. Маю їм щось залишити. Тому руки в черговий раз піднімаються. Думаєш, що треба ставити це все на ноги. Жити далі».

Джампаоло Гайарін (Giampaolo Gaiarin) — Італія

Викладаючи харчові технології, Джампаоло передає свої навички молоді й просуває своє розуміння того, що таке сир. На його думку, виготовлення сиру зі сирого молока без додавання штучно культивованих ферментів є найбільш поважною та автентичною формою сироваріння — такою, що єдина здатна передати аромати й особливості кожного молока, кожного хліву, кожного пасовиська. І він не лише розповідає про це з катедри, але й своєю повсякденною працею демонструє в польових умовах спроможність виготовлення натуральних сирів, випробовуючи разом із виробниками рецепти, допомагаючи зацікавленим сироварам відмовитися від використання покупних ферментів і перейти на натуральну закваску, яку отримують шляхом природного сквашування сирого молока. Він навіть побудував маленький домашній ферментатор, щоб полегшити роботу сироварам. Усе своє життя він використовує свої знання й досвід на користь справі просування натуральних сирів, що виготовляються із сирого молока без додавання культивованих ферментів, працюючи з маленькими виробниками з Італії та всього світу й навчаючи численні покоління сироварів.

Марко Вілья (Marco Villa) — Італія

Марко — ветеринар, якому вдалося створити підтримуючу спільноту тваринників, мотивувати молодь та дати складному гірському регіону в Лігурії, що знаходився під загрозою депопуляції, шанс на відновлення. Завдяки пристрасті й альтруїзму йому вдалося зробити вклад у захист та збереження породи корів кабаніна (Cabannina), створити спільноту Slow Food Presidia, а тепер ще й стати головним двигуном великої спільної роботи з валоризації.  У Валь-д’Авето, складному гірському регіоні під загрозою депопуляції, розташованому між містом Генуя та провінцією П’яченца, вдалося відродити породу корів кабаніна (Cabannina), яка стала символом того, як стародавня порода, що здається непридатною до сучасного тваринництва й поступається комерційним породам, насправді є ключовим елементом відродження високогірних місцевостей та дарує надію прихильникам молочарства з повагою до природи й у гармонії з нею.

Катерина Приходько й Ерос Скарафоні (Eros Scarafoni) — Україна/Італія

До війни Катерина Приходько, майстриня з виготовлення сирів і лікарка ветеринарної медицини, була власницею маленької ферми на Бучанщині, що біля Києва, де розводила кіз та виробляла сири. Через обстріли вона вирішила евакуюватися разом із трьома дітьми, трьома собаками й кицею. Потрапивши в Пізу, вона зустріла Ероса Скарафоні (Eros Scarafoni), фермера й виробника з південної частини регіону Марке, який миттєво погодився надати їй притулок та запропонував увійти до його бізнесу. Плодом їхньої співпраці вже стали два нові сири. Разом вони становлять приклад солідарності, співробітництва, любові до своєї землі, тварин та хорошого сиру. Але перед усім — це живе свідчення того, як братерство й взаємодопомога здатні подолати трагедію війни й дати надію на майбутнє.

Філіберто й Леонардо Вайра (Filiberto, Leonardo Vaira) — Італія

Починаючи з 2016 року Філіберто та Леонардо Вайра тримають фермерське господарство, що виробляє різноманітну продукцію. З травня по жовтень Філіберто та Леонардо практично живуть на високогірних пасовищах, де на висоті від 1400 до 2000 метрів над рівнем моря випасаються альпійські бурі корови (порода брюн). Також вони на постійній основі займаються свинарством, козівництвом, бджільництвом та вирощують фрукти.

Молочна ферма дозволяє їм виготовляти вишукані альпійські сири типу «том», наприклад Padotra — великий жирний альпійський сир, що виготовляється зі сирого молока справжніх альпійських бурих корів, а також делікатесний козячий сир томіні, свіжу рікоту й масло. Їх вирізняє вірність своїй справі, пристрасть та любов до своєї землі, оскільки вони вирішили присвятити себе стародавньому ремеслу сироваріння в долині Вал-Вон’я (Vogna), серед незайманих гірських пасовищ, полонин, буйно порослих квітами й травами, лісів, озер і чистих струменів.

Мішель Тотаро (Michele Totaro) — Італія

Мішель Тотаро — молодий скотар і сировар, що живе й працює в Апулії, де його родина вже протягом чотирьох поколінь тримає корів породи подоліка (Podolica).  Мішель знає своїх тварин «в обличчя», дбає про них, випасає їх і переробляє їхнє молоко: «Я народився пастухом». Корів породи подоліка (Podolica) випасають у дикій місцевості. Їхнє м’ясо вирізняється багатим смаком і корисністю, оскільки воно багате на мінерали, а з молока виробляють сири з унікальним смаком, такі як качокавало й рікота. Оскільки ця порода має нижчі характеристики за «сучасними» стандартами, наприклад нижчу молочність і більш жорстке м’ясо, сьогодні вона стає все менш розповсюдженою. Багато скотарів почало схрещувати цих корів з іншими, більш привабливими комерційно породами. Разом із цією породою ми ризикуємо втратити багатосотлітню традицію відгінного скотарства й історію взаємовигідного обміну між людиною та природою. Однак Мішель іде всупереч тенденціям: йому ще не виповнилося двадцяти п’яти років, коли він вирішив створити власну ферму «U’ Sculer», яка зараз налічує приблизно п’ятдесят корів породи подоліка. Як і його колеги, на своїх сторінках у соцмережах він розповідає про своє головне захоплення. На всіх своїх селфі з коровами, на відео про варіння сирів чи з фестивалів скотарів він завжди посміхається, бо відчуття причетності й корисності для своєї землі дарує йому радість: «Ми мусимо повернутися до своїх коренів, повернути свою історію та покращувати місцеві породи».

Віто Каніо Аббате (Vito Canio Abbate) — Італія

Віто Каніо Аббате — скотар та молочар із регіону Базиліката, який після здобуття освіти в галузі промислового тваринництва присвятив себе роботі на фермі, де почав селекціонувати тварин усупереч сучасним тенденціям, що віддають перевагу введенню іноземних порід. Він реагує на значне скорочення поголів’я кіз потенцької породи (або «луканська сіра», Lucanian gray), що колись була широко поширена біля міста Потенца. Розведення цієї породи пов’язано зі складнощами, оскільки її треба випасати на ділянках на узліссі чи порослих деревами, де ці кози харчуються кормовими травами й кущами. Завдяки його зусиллям вдалося створити реєстр породи, що сприяє відновленню поголів’я цих тварин. Окрім кіз потенцької породи, Каніо також тримає корів породи подоліка, з молока яких виготовляє рікоту й качокавало подоліко, а також овець та кіз інших порід. Також він виготовляє м’ясні вироби з м’яса чорної луканської свині. Незважаючи на молодий вік, він швидко став взірцем для всіх, хто намагається відновлювати місцеві породи. Невтомний та відповідальний тваринник і сировар, він ставить у центр свого життя роботу й родину: «Я є втіленням моєї родини. У середньостроковій перспективі моя мета — втримати те, що побудували мої батьки. Утім, у довгостроковій перспективі я сподіваюсь одного дня отримати змогу зупинитися й прости лишитися жити на фермі, на природі, разом із моїми тваринами».

Корисна інформація:

Підбірка зображень

Останні новини й програма

Каталог виставки

Cheese 2023 організовано Slow Food та містом Бра за підтримки регіону П’ємонт та численних організацій та людей, що вірять у наш проєкт, починаючи з наших головних партнерів: BBBell, BPER Banca, Confartigianato Cuneo, eViso, Parmigiano Reggiano, Pastificio Di Martino, Quality Beer Academy, Reale Mutua. Дякуємо нашим партнерам, що безкоштовно надали свою продукцію для проведення наших заходів: Liebherr, Bormioli Luigi та Bormioli Rocco, Acqua S. Bernardo. Наші партнери з екологічних питань: Palm Green Pallet, Pool Pack та Ricrea. Регіональні партнери: Baratti&Milano та Pepino. Медіа-партнер: TabUi. Проведення події стало можливим завдяки допомозі з боку Fondazione CRC та Fondazione CRT, ATL Langhe Monferrato Roero, торгово-промислової палати Кунео та Ascom Bra. Нашим партнером із питань культури став Центральний інститут нематеріальної культурної спадщини